Территория современного Олесько была заселена еще в эру бронзы, о чем свидетельствуют остатки поселения II тысячелетия до н. э. в урочище Покрова. Тут же сохранились остатки древнерусского поселения XI—XIII вв. Неподалеку от поселка в урочище Окописко найдено древнерусское городище типа «укрытия».
1-ое упоминание об Олесько относится к 1366 году когда он совместно с Луцком и Владимиром, находившимися под властью Литвы, был захвачен польским владыкой Казимиром III. Будучи размещен на границе меж Литвой и Польшей, Олеський замок стал типичным «ключом к Волыни» и нередко являлся объектом вооруженной борьбы и дипломатичных торгов меж польскими и литовскими феодалами, соперничавшими в ограблении украинских земель. Олесько много раз переходил из рук в руки. Сначала им обладал Александр Корятович, зависимый от польской короны. В 1370—1377 гг. Олесько вновь оказался под властью литовского князя Любарта, отвоевавшего утраченную им в 1366 году местность. В борьбу за Олеський замок врубились венгерские феодалы, которые захватили Галицию. Венгерский и польский повелитель Людовик присоединил Олесько к своим владениям и сделал центром староства. Но в 1382 году он снова отошел к Любарту. В XIV— XV вв. Олесько был центром волости, потом — уезда Львовской земли Российского воеводства, а с XVI в. вошел в состав Львовского уезда той же земли.
Замок збудований з цегли і каменю, хоч точніше буде сказати відбудований. Адже про перші підвалини споруди – давні укріплення є згадки ще з 1530 року. На замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського Підгорецький замок звели всього за п’ять років – 1635–1640 рр. Цікаво, що в ньому чудово поєднані ренесансний палац та бастіонні укріплення.
За майже чотири сотні літ споруда переживала як часи величавого піднесення, так і суцільного руйнування. Так, 1646 р. замок велично зустрічав короля Владислава IV, а 10 років по тому почалася його відбудова, адже він зазнав серйозних ушкоджень під час бойових дій часів Хмельниччини. Реставрація тривала до 1680 року, а через вісім років він знову зазнав руйнувань, тепер від нападу татар.
Зрештою, 1720 року його купив Станіслав Жевуський. Його син, Вацлав Жевуський 1728 року розпочав масштабну реконструкцію замку: добудовували додаткові приміщення, нові споруди для гостей. Час, если Підгорецький замок належав Вацлаву – це, мабуть, час його найбільшого відвідування гостями. У замку була зібрана велика колекція цінних картин, книжек, зброї, меблів. Перед резиденцією завжди стояла парадна військова варта, декілька гармат. У палаці відбувались гучні забави, що тривали тижнями, на які з‘їжджалася навколишня шляхта. Їх прикрашали феєрверки, військові паради та гарматні залпи. Здесь були свій оркестр, театр, працювала друкарня. У замковому парку прогулювалися рідкісні птахи. Та що здесь казати – гостем замку був навіть Оноре де Бальзак.
Однак все змінилося після смерті Вацлава, если 1787 р. власником села став Северин Жевуський. Він нічим не гребував, щоб збільшити своє багатство. У пошуках скарбів на території Пліснеського городища по-хижацьки вирубував ліси, визискував селян. У гонитві за наживою він влаштував у замку алхімічну лабораторію, де намагався перетворювати неблагородні метали на золото. З цього часу замок почав підупадати, багато цінних творів мистецтва зникає безслідно. Так упродовж тривалого часу замок занепадає. Фактично ще одну реставрацію замку провели аж наприкінці 19 століття. Тоді ж у ньому почав діяти музей.
За радянських часів із замку до Ленінграду вивезено чимало дивовижних скульптур, а згодом здесь відкрили обласний санаторій для хворих на туберкульоз. У 1956 р. в замку сталася велика пожежа і від палацу залишились голі стіни, незабаром споруду відреставрували, але туберкульозний санаторій для хворих залишався в замку до часів незалежності України.
Переломним став 1997 р., если розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації замок передано Львівській галереї мистецтв. Того року був створений благодійний фонд відродження Підгорецького палацу, президентом якого був обраний Богдан Возницький. У фондах галереї збереглося 85% творів мистецтва з палацу, що можуть повернутися до відновленої споруди, в якій планується розмістити музейно-культурний центр. Сразу триває розчищення залів від пізніших перебудов та надання їм первісного вигляду. Тому для огляду доступні лише навколишні території та фасад.
Легенди Підгорецького замку
НЕ Жутко?
... Діти з довколишніх сіл із цікавістю приходять до стін замку, адже хочуть побачити чарівний привид Білої пані. Згідно з легендою один із власників замку живцем замурував в його стінах свою дружину. Тому дівчина століттями ходить замком та благає християнського ритуалу поховання. Легенда оповідає, начебто багатий граф взяв собі за дружину молодшу від для себя на 40 років красуню, сім’я якої переживала зубожіння. Старий граф був дуже ревнивим, а 1-го денька графиня не повернулася з прогулянки… і ще довго було чути її стогін… Кажуть, тепер щороку в денек її загибелі можна почути, як плаче нещасна - якщо вийти опівночі на вали замку та гарненько прислухатися.
... Є ще одна легенда, оповита сотками літ. Місцеві мешканці вірять, що земля біля замку все ще ховає велетенські скарби алхіміка-Жевуського. Кажуть, іноді в землі розчиняються невидимі двері і скарбник запрошує зайти до скарбниці. Поки піти за примарою ніхто так і не відважився. Чи ми просто про це не знаємо?..
ЦІКАВИЙ ФАКТ
1979 року на екрани вийшов білоруський фільм «Дике полювання короля Стаха», значна частина зйомок якого проходила в Підгорецькому замку.
Подробнее http://vacation.lviv.ua/